На Славу Великого Архітектора Всесвіту,
Достойний Майстер та всі мої Брати,
цю роботу я присвячую нашим Братам: засновникам українського сучасного масонства, що відійшли на Вічний Схід.
Отже, почнемо з того, що коли, наприклад, відкрити книгу Віктора Савченко за назвою «Хронологія Вільномулярства в Україні» то можна з легкістю віднайти тих, завдяки кому, (з великою ймовірністю) всі ми тепер - Брати. В цій роботі я хочу зупинитись, насамперед, на трьох митцях. Вони - це Постаті, які палали наскільки яскраво, що це можна порівняти лише зі світлом полум’яної зорі. Вони - це Особистості, які змінювали світ, в якому жили. Ці Троє надихали і продовжують надихати своєю невпинною роботою тих, хто торкається їх творчості. Я абсолютно переконаний, що було б дуже доречно, знайомити тих братів, що приходять до нас з життєписом попередників. Особисто я жалкую, що лиш тепер почав знайомитись з ними.
Отже. Хочу розповісти про Братів В. Т., П. Ю., К. О.
Це люди різної долі, проте їх неймовірна Сила й досі відлунює в художніх творах, книгах, статтях та в суспільному житті. В Інтернеті про них можна знайти багато інформації. І я дуже раджу кожному ознайомитись з їх життєвими шляхом та доробком. Розповіді про їх долі неможливо вмістити а ні в реферат, а ні навіть в одну книгу. Я й не буду намагатись це зробити. Хочу лише вшанувати пам'ять цих видатних особистостей та зацікавити всіх, хто буде слухати або читати цей реферат, самому доторкнутись до їх творчості.
Розпочну розповідь з Брата В. Т. Він народився в родині вчителів. Провів дитинство і юність на Буковині, яка тоді входила до складу Румунії. Його батько грав на скрипці, малював аквареллю і викладав грецьку мову. Свої перші уроки живопису він отримав у місцевих майстрів. Рятуючись від окупаційних військ Червоної Армії сім'я покинула батьківщину і переїхала в Бухарест. Потім він вирішив продовжити навчання в Італії. З цією метою хлопець вирушив до цієї країни через Югославію, де був заарештований як шпигун і засуджений до довічного ув'язнення. Але зумів втекти і дістатись Італії. У 26 років бажання стати художником привело В. Т. до столиці Франції, а згодом й до венеціанської художньої академії. Він згадував, що на самому початку працював вуличним художником а також створював декорації для фільмів. Його ранні картини були образними. Пізніше він став ліричним експресіоністом, підкреслюючи кольори, а не форму чи композицію, і в кінцевому підсумку перетворився на абстракціоніста. Деякі його роботи зображують уявні пейзажі і квіти. Паралельно з картинами він створював рельєфи із металу, що нагадували про космічний світ. Персональні виставки його робіт проходили в Парижі, Берні, Анконі, Монреалі, Детройті, Нью-Йорку, Торонто. Альбом його робіт був виданий в Парижі в 1975 році. Вважається одним із зачинателів нового напрямку в історії модернізму другої половини XX століття під назвою «алегорична абстракція» чи «алегоричний символізм» (в деяких джерелах «лірична абстракція»). Після проголошення незалежності України В.Т. не раз приїжджав до історичної батьківщини. Перша візитація відбулася у 1993-му. Тоді художник майже рік подорожував країною з музейним турне. У кожному музеї він малював декілька картин і залишав їх там, на згадку. Виставлявся у Києві, Львові, Чернігові, Ужгороді, Одесі, Чернівцях. Активно підтримував українських художників. Запрошував їх до себе у Францію, де вони мали змогу жити і працювати на його віллі. Для мене його роботи наскрізь просякнуті оптимізмом, осяяні силою та впевненістю. Крім того, як він сам висловлювався, що кожен, хто на них дивиться бачить в них щось своє. Його роботи, заставляють нас починати розмірковувати та розвивати образне та творче сприйняття світу.
Наступною величною постаттю, з якою я хочу познайомити братів, є П. Ю. Він народився в Тернопільській області тоді УРСР, СРСР. Дитинство і юність провів у Луцьку, де закінчив школу, а пізніше Луцький педінститут. Потім навчався в Ленінграді (нинішній Санкт-Петербург). Пізніше переїхав до Києва. Працював в Інституті літератури АН УРСР. З кінця 70-х років минулого століття брав активну участь у житті Спілки письменників України. В кінці 90-х років займався реформою українського телебачення. Та й взагалі П. Ю був надзвичайно активним в громадському житті. На теренах інтернет простору я знайшов багато згадок про П. Ю. , написаних його близькими, друзями, колегами. Всі вони наповнені безмежною любов’ю, грандіозною шаною та неймовірною теплотою до нього. Також хочу додати, що свого часу П. Ю. був самим «читаємим» письменником України.
Брат К. О. народився у Львові. Наприкінці 80-х років минулого століття закінчив Львівський університет ім. І.Франка (філологічний факультет). Тоді ж розпочав активно займатися громадськими справами. Так К. О. був одним з організаторів та активістів «Товариства Лева». Брав участь у створенні «Меморіалу», Товариства української мови. Обирався депутатом Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання. Певний період свого життя працював радником одного з прем'єр-міністрів. Потім К. О. залишає державну службу. Активно працював над поглибленням зв’язків українських журналістів з їх європейськими колегами. Зрештою знову повернувся до активної політики з великою купою планів. Але...трагічно загинув в автокатастрофі повертаючись після поминок за товаришем журналістом. Важко переоцінити його внесок в розбудову громадянського, журналістського та й політичного життя в Україні. А його тексти навіть зараз є надзвичайно актуальними, просякнуті глибоким символізмом та гострими питаннями, в першу чергу, до себе. Безсумнівно, ці публікації нікого не залишать байдужими.
І на завершення маю підкреслити, що всі ці троє Братів високо шанували масонські принципи та поширювали світло.
Вічна слава нашим братам! Та спокій на Вічному Сході!